Неверно оценив копейку,
Оценишь и неверно рубль.
И накропав свою статейку,
Использовав при этом Гугл,
Наврядли мучимый сомненьем,
А также болью головной,
Подумай ты без сожаленья,
Что я - читатель твой - не твой.
Как я могу тебе поверить,
Себе не веря иногда?
Как я войду в чужие двери,
В свои при этом не входя?
Нас бесконечно разделила
Идущая вокруг война,
И нету у тебя той силы,
Что примирила бы меня.
А потому, не будем спорить
И разойдемся, как друзья,
Я напишу об этом повесть,
Ты обругаешь за глаза.
Гуляя, не пересекаясь
По разным сторонам земли
Не позовёшь меня, я знаю,
Туда, где мир и нет войны.
С тобой не буду я общаться,
И не на "ты", и не на "вы",
Искусствами инсинуаций
Меня ты больше не дразни.
Придёт весна, решится дело,
Опять начнется преждний клёв,
И правое сместиться влево,
Вернётся, может быть, любовь.
Ну а пока живи, как хочешь,
Руби с плеча, пиши статьи...
Лишь об одном прошу я очень,
Сейчас ко мне не приходи.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
